Делегація з 18 фермерів і працівників органічної галузі з України наразі відвідує органічні господарства в регіоні Люнебург. У четвер вони побували у Ральфа Вебера на фермі Баукхоф в Амелінгхаузені.
21.09.2025
Амелінгхаузен. Юлія Ворощук — співвласниця «ОСЬО-Органік», фермерського господарства в Яготинському районі неподалік від Києва. На 19 гектарах вона разом зі своїми співробітниками вирощує овочі, горіхи та ягоди, з 2022 року постійно побоюючись російського удару. Разом із 17 іншими українцями та українками вона протягом тижня перебуває в Німеччині завдяки проєкту «Німецько-українська співпраця в галузі органічного сільського господарства» під керівництвом Штефана Дреесманна, відвідуючи органічні господарства по всьому регіону. У четвер у їхній програмі — відвідування ферми Баукхоф в Амелінгхаузені.
Дві перекладачки поперемінно, використовуючи гарнітуру, перекладають те, що розповідає Ральф Вебер під час екскурсії по своєму підприємству. Це сьома зупинка в їхній подорожі по округах Ільцен, Люхов-Данненберг і Люнебург. Українці прибули в неділю після дводенної подорожі автобусом із Києва до Альтенмедінгена. Довго не було впевненості, чи всі зможуть перетнути кордон. Адже деякі з чоловіків перебувають у віці, коли їх можуть у будь-який момент мобілізувати до лав збройних сил. Утім, жоден з них не може собі уявити, що покинув би країну.
«Земля не може чекати на кращі часи»
«Малина не чекатиме, поки закінчиться війна, — каже Юлія Ворощук. — «Земля не може чекати на кращі часи, мусимо вирощувати далі. Та й нашим працівникам потрібна робота». Досі їм щастило, вони ще не потрапляли під удар. Проте проблем вистачає: багато її працівників воюють, деякі вже загинули. З початку війни вона не може постачати товари половині своїх клієнтів, тож продає їх на місцевому ринку. Через часті відключення електроенергії виникають проблеми з поливом. «Наше життя нелегке, та ми даємо собі раду. Знаємо, що зрештою все буде добре», — говорить фермерка.
Володимир Ольховик мешкає в Луцьку, на заході України, де разом із другом керує підприємством з переробки трав і ягід. «Війна — це величезний виклик, як у соціальному, так і в економічному плані», — каже 38-річний чоловік. Кілька місяців тому їхнє підприємство постраждало від російського ракетного удару, в результаті якого були зруйновані дахи деяких будівель. «Найголовніше, що всі залишилися живими», — каже він.
Його друг у війську, а він керує підприємством.
Володимир вважає своєю соціальною відповідальністю продовжувати жити в Україні та обробляти землю навіть під час війни. Ще на початку війни вони з другом дійшли згоди: «Він пішов до армії, а я опікуюся підприємством, інакше всі втратять роботу». Хоча його теж можуть у будь-який момент мобілізувати, українець не припиняє працювати. «Лише рік тому ми створили власну торгову марку «Travka». Це трав'яні чаї та суміші з додаванням сушених ягід».
Коли група зупиняється біля корів, пожвавлюється Василь Карацюба. Він постійно розпитує Ральфа Вебера, перекладачка перекладає його запитання. Українець має господарство неподалік від Чернігова, де утримує понад 100 корів, переробляє молоко та м'ясо. Його підприємство протягом місяця перебувало під російською окупацією, він розповідає: «Продавати нашу продукцію нам не дозволяли, тож ми роздавали молоко мешканцям села».
Український органічний фермер Василь Карацюба (праворуч) розпитує Ральфа Вебера про особливості його доїльного апарату.
Джрело: tbr
Коли його запитують, чому він продовжує працювати, він деякий час мовчить. «Якщо хочеш і далі жити в Україні, треба, щоб було що їсти. Нехай ми не маємо високих доходів, але ми забезпечуємо населення нашими продуктами. Це та частка, якою я можу сприяти перемозі», — підсумовує фермер. Навіть якщо умови важкі: «Частина нашого устаткування ще з радянських часів. У нас немає такої техніки, як тут, а ще часто відключають електроенергію», — пояснює він. Тільки завдяки підтримці німецьких партнерів він зміг придбати електрогенератор і пережити найскладніший період.
Володимир Федоренко працює в особливій сфері сільського господарства. Він є членом товариства ветеранів та їхніх родин. У 19 теплицях на півдні України вони вирощують овочі. Часом фронт був за якихось 30 кілометрів, деякі теплиці розташовані на окупованій території. З загальної кількості 27 членів організації на цей момент лише 14 працюють у теплицях, і всі вони жінки, бо чоловіки, за винятком Володимира, служать в армії. Він сам був важко поранений на фронті, тож воювати більше не може.
Дати ветеранам можливість жити після війни
«Ми прагнемо дати ветеранам роботу та показати їм, що після війни життя триває», — пояснює 52-річний чоловік. Кілька тижнів тому неподалік від нього збили ракету. Вибухом пошкодило кілька теплиць, але, на щастя, ніхто не постраждав. Ветеран із гордістю показує фотографію, де він у військовій формі. Він твердо вірить у перемогу України.
Мета проєкту, який реалізується за підтримки Федерального міністерства сільського господарства та продовольства Німеччини, — сприяти розвитку органічного сільського господарства в Україні, пояснює Штефан Дреесманн. Завдяки діяльності проєкту в Україні також є закон щодо сертифікованих органічних підприємств. Наразі сертифікат отримали вже 290 підприємств. Сам Штефан цього року вже двічі відвідував Україну, щоб провести там тренінги та посилити співпрацю з органами влади.
«Кожен вирішує для себе, чи йти в бомбосховище, коли лунає сигнал тривоги».
Юлія Слєпєнкова, Перекладачка
Окрім фермерів, у поїздці беруть участь представники українських організацій з органічного дорадництва, української служби захисту споживачів, керівник науково-методичного центру України та дві перекладачки. Одна з них — Юлія Слєпєнкова.
31-річна жінка мешкає в центрі Києва. «Спочатку кожна повітряна тривога була для нас стресом, але тепер ми вже звикли», — розповідає вона. Будівлі праворуч і ліворуч від її будинку були пошкоджені під час бомбардувань, її будинок поки що залишився неушкодженим. «Кожен вирішує для себе, чи йти в бомбосховище, коли лунає сигнал тривоги, — каже вона, — це самоорганізація». Вона не може уявити собі, що виїде з міста: «Мені подобається Київ. А моя родина живе в Маріуполі, я не хочу їх покидати».
У понеділок — повернення в Україну
Наприкінці екскурсії по фермі та поїздки в поля запланований спільний обід із Ральфом Вебером і його дружиною Міхаелою. Потім тур продовжується: на цей день заплановано відвідування підприємства Баукхоф у Кляйн-Зюштедті та млина Баук у Роше.
Увечері з делегацією зустрінеться міністерка сільського господарства Нижньої Саксонії Міріам Штаудте. А в понеділок, провівши тиждень без постійної загрози російських атак, українці повертаються додому.
LZ/WA
