Анастасія Волкова — голова ГС «Пермакультура в Україні» та член основної команди ГО «Глобальна мережа екопоселень в Україні». Еко-активістка мешкає та, разом із іншими, координує екопоселення приблизно за 80 кілометрів на південь від Києва. Завдяки проєкту «Німецько-українська співпраця в галузі органічного сільського господарства» (COA) bioPress вдалося взяти в неї інтерв'ю про поточну ситуацію та перспективи майбутнього.
Кореспондент bioPress Пітер Джоссі проводить бесіду про українські екопоселення під час війни
bioPress: Екопоселення, Зелена дорога — розкажіть, будь ласка, про проєкти, в яких ви берете участь.
Анастасія Волкова: Одинадцять років тому я переїхала до екопоселення Зелені Кручі в центральній Україні, відкрила для себе пермакультуру й очолила вже існуючу організацію «Пермакультура в Україні». На другий день від початку загарбницької війни Росії проти України обидві організації об'єднали зусилля та започаткували проєкт «Зелена дорога» — мережу локацій у сільській місцевості, які приймають внутрішньо переміщених осіб.
bioPress: Пермакультура — яку роль вона відіграє у вашій спільноті та як принцип?
Волкова: Особисто я прагнула жити в екопоселенні, щоб вирощувати власну їжу. Спочатку я взагалі нічого про це не знала, втім коли дізналася про пермакультуру та пройшла курс пермакультурного дизайну, просто закохалася в цей підхід, адже він є втіленням холістичного погляду на сільське господарство в гармонії з природою та з думкою про людей.
bioPress: Наразі ви навіть пропонуєте освітні програми з пермакультури...
Волкова: Я хотіла, щоб мої сусіди більше дізналися про це, і організувала тренінг у своїй громаді. Захід виявився успішним, тож ми повторювали його знову і знову. Так з’явився наш навчальний центр як частина мережі центрів пермакультури в Україні. Мета — донести знання про стале сільське господарство до якомога більшої кількості людей. Багато учасників наших навчальних курсів є вихідцями з міста, які вирішили переїхати в сільську місцевість. Але вони прагнуть працювати з землею не так, як це робили їхні бабусі та дідусі. Ми показуємо, як можна створити сталий сад, який не лише годує, а ще й несе красу та забезпечує шанобливе ставлення до комах, тварин і біорізноманіття. Водночас, наші навчальні курси відвідують і переселенці, які були змушені покинути свої домівки. Зараз вони мешкають у сільській місцевості, це для них новий досвід, і вони хочуть навчитися самостійно забезпечувати себе.
bioPress: Ви говорите про те, що екопоселення також слугують притулком...
Волкова: ...коли на міста посипалися бомби, люди почали тікати у відносно безпечну сільську місцевість. Першими до наших громад прибули друзі та родичі. Багато хто також гостинно приймав незнайомих людей і пропонував покинуті будинки. Господарі допомагали продуктами зі своїх запасів у найгірші часи, коли полиці супермаркетів були порожні, а продовольчі мережі зруйновані. Досить складно було вирішувати практичні питання з розміщенням людей: у більшості випадків будинки не були належним чином обладнані. Координатори проєкту «Зелена дорога» з усієї України збирали пожертви від наших друзів з-за кордону та подавали заявки на фінансування таких закупівель, як пральні машини, холодильники та ліжка. Метою було створити придатні умови для проживання родин, які часто приїздили лише з однією сумкою. Через місяць після початку роботи проєкту в Україні було вже 70 локацій, де наші громади та фермерські господарства були готові приймати українських біженців. Загалом близько 3000 людей знайшли тимчасовий притулок. Більшість із них залишалися ненадовго, а потім їхали далі до західного кордону або через деякий час поверталися додому.
Проте багато хто залишився. На сьогодні маємо близько 300 осіб, які знайшли нову домівку в наших громадах. Ось лише один приклад: у моїй громаді є сім'я з хлопчиком, яка спершу приїхала пожити в нас кілька днів. Та згодом вони купили будинок і стали активними членами нашого екопоселення. Мої батьки оселилися в будинку іншої сім'ї, яка виїхала за кордон. Вони досі живуть із нами, багато допомагають по господарству та проводять багато часу з онукою — якби не війна, цього б не було.
bioPress: Як змінилася громада в цілому та Ваша діяльність?
Волкова: Війна дуже змінила нашу громаду. До нас приєдналися нові люди. За допомогою наших друзів і прихильників ми змогли покращити нашу інфраструктуру. Наприклад, зараз у нас є невеликий громадський будинок. Сім'ї, які вдома досі не мають ванної кімнати, можуть прийняти тут душ і скористатися пральною машиною. Що ще важливіше, завдяки німецькій підтримці в нашій громаді є невелика сонячна станція з акумуляторами для зберігання електроенергії. Це означає, що в нас цілодобово є, принаймні, вода та інтернет для роботи. Ми змогли побудувати три теплиці й розширити сади, щоб виробляти більше та завжди мати запаси. Ми продовжуємо організовувати тренінги з пермакультури та розбудови громад. Це забезпечує дохід для членів громади, а також показує тим, хто до нас приходить, як можна стало жити на землі.
Мій сад і робота з рослинами допомагає мені залишатися здоровою та дає сили жити в країні, де йде війна, де щодня приходять жахливі новини, де постійно перебої з електрикою та невідомо, коли це все закінчиться, і яке майбутнє чекає на наших дітей.
bioPress: Що пермакультура може зробити для розвитку українського суспільства та продовольчої безпеки?
Волкова: Своєю роботою ми можемо навчати людей, як забезпечувати себе на власному маленькому клаптику землі. Це надзвичайно корисно в умовах непередбачуваності, коли не знаєш, що принесе завтрашній день. Але наша робота — це не лише сільськогосподарські питання, це також «соціальна пермакультура», побудова відносин з іншими людьми. В Україні зараз так багато стресу та втоми. Існує величезна потреба в реабілітації, у відновленні колишніх учасників бойових дій, їхніх сімей, дітей і загалом усіх українців, які були травмовані війною.
Наша організація вже почала працювати в цьому напрямку. Ми пропонуємо курси садової терапії, на наших сайтах є пропозиції анімалотерапії та флористики. Хочемо перетворити наші пермакультурні центри на реабілітаційні центри, де люди матимуть можливість зцілюватися через природу, хорошу їжу та додаткові практики.
bioPress: Якою ви бачите «Пермакультуру в Україні» через п'ять років?
Волкова: Я бачу свою організацію частиною потужного руху органічних, біодинамічних і природоохоронних організацій, які працюють разом, щоб відновити Україну та зробити її процвітаючою країною. Нам є так багато за що боротися, а наш народ настільки хоробрий і стійкий, що ми просто приречені на успіх.
